Соке Саваяма Мунеомі (Масару) — засновник бойового мистецтва Ніппон Кемпо, життя і шлях Вчителя.
«Шлях – це не те, що можна отримати виключно з прочитаних знань
. Його слід шукати всім тілом, через практичну діяльність всього тіла. І це є абсолютною необхідністю».
З книги Саваями «日本拳法».
У наш час стали неймовірно популярними різні системи рукопашного бою змішаного стилю. Особливо так звані «бої без правил», що пропагують поєднання ударних стилів і боротьби. Але мало хто знає і чув про систему Ніппон кемпо, яка була задумана і втілена в життя як перша система повністю контактних боїв змішаного типу.
Це сталося в 30-х роках XX століття на батьківщині самураїв – Японії. Головним розробником і засновником японського рукопашного бою Ніппон кемпо був і залишається майстер Саваяма Масару.
Основна причина, по якій багато вчителів і учнів в Японії захоплюються професором Саваямою, полягає в тому, що у нього немає надлюдської легенди, як у багатьох інших творців стилів бойових мистецтв і систем. Ця людина з молодого слабкого юнака, завдяки своєму бажанню і наполегливості, перетворилася на одного з найсильніших бійців свого часу і великого майстра, творця першої в світі системи змішаних повноконтактних бойових систем рукопашного бою. Його історія життя чимось схожа на історію життя творця Кодокан дзюдо Дзігоро Кано, який також присвятив все своє життя створенню революційного для свого часу стилю.
Дитинство та юність Саваяма Масару
Соке (яп. 宗家 Саваяма Масару, його ім’я досить часто неправильно прочитують з японської як «Кацу»), відомий також під псевдонімом Мунеомі, по праву вважається творцем системи японського рукопашного бою Ніппон Кемпо.
Народився Саваяма в префектурі Нара 12 грудня 1906 року в родині Кендзо (батько) і Мако (мати) Масару, із знатного роду клану Ямана (Yamana). Від народження був хворобливою дитиною, за свідченнями сучасників навіть піша прогулянка до школи позбавляла його сил. Так тривало приблизно до 12-13 років.
У 1918 році Саваяма у віці 12 років закінчує загальний курс початкової школи «Kaikoshi» і вступає до середньої школи (коледжу) «Nissin Commerce». У цей час в Японію починають активно проникати різні види західного спорту. Бейсбол, бокс, атлетична гімнастика та інші види. Ці нові течії поступово захоплюють свідомість японської молоді. З Європи до Японії завозиться безліч журналів і книг, пов’язаних з їх популяризацією. Відкриваються різні спортивні магазини, де продаються гантелі, еспандери та інші спортивні снаряди «екзотичної» західної цивілізації. Масару теж потрапляє під вплив такої експансії і вирішує змінити себе – чоловік повинен бути сильним. Він починає займатися атлетичною гімнастикою і бойовими мистецтвами: дзюдо і кобудо (бойове мистецтво зі зброєю). І всього за кілька років відбувається чудова метафора – він перетворюється на міцного молодого юнака з красивою атлетичною фігурою.
Великий вплив на життя і становлення Саваями Масару справив один із засновників західних форм підготовки спортсменів в Японії — легендарний Дзігоро Кано (засновник дзюдо)
. Починаючи з 1904 року саме Дзігоро впроваджує і популяризує систему силової підготовки Євгена Сандова (засновника культуризму). Маючи можливість подорожувати світом і бувати в Європі, Дзігоро Кано, будучи високоосвіченою людиною, шукає і знаходить різні методи підготовки. Звернувши увагу на систему силового тренінгу і його користь, Кано одним з перших почав застосовувати гантелі, еспандери і штанги в дзюдо.
У 1926 році, у віці 20 років, на момент вступу на підготовчі курси Кансайського університету в Осаці, він був атлетичним, прекрасно розвиненим хлопцем. Саваяма настільки виділявся з-поміж однолітків, що вони, студенти, ввічливо зверталися до нього «пане Саваяма».
Масато Хорі, заслужений професор Університету Кансай, який був директором кафедри дзюдо, згадує: «Саваяма міг легко однією рукою підняти залізний вантаж вагою близько 70 кг. Його руки були товщиною з колоду».
Успішно закінчивши підготовчі курси, Саваяма вступає в 1929 році на юридичний факультет університету Kansai University .
Довідка: Kansai University (яп. 関西大学) - Кансайський університет, Осака, заснований у 1886 році. Один з найпрестижніших університетів Японії. Входить до топ-5% найпрестижніших вищих навчальних закладів світу.
Навчання в універсітеті, майстер дзюдо та карате
В університеті він інтенсивно займається дзюдо і досягає рівня 5-го дана (Шіхан), перетворюючись на захисника всіх скривджених, неодноразово розбороняючи студентів, що б’ються між собою, і втихомирюючи місцевих хуліганів. Саваяма Масару не тільки був технічно дуже гарно підготовленим бійцем, він мав видатні організаторські та лідерські здібності, очолював збірну команду університету з дзюдо.
Під час навчання в університеті Саваяма зацікавився ударною технікою ведення бою, якій, на його думку, в системах дзюдо і дзю-дзюцу приділялося недостатньо уваги. Основою тренування в дзюдо були рандорі – вільні поєдинки, що проводилися за певними правилами. Це дозволяло сформувати у борця ряд корисних навичок – розвинути реакцію, відчуття дистанції, вміння діяти за обставинами, проводити прийоми на опору супротивника. Однак правила рандорі забороняли використовувати ударну техніку. Це обумовлювалося необхідністю знизити травматизм спортсмена і максимально забезпечити від отримання важких травм. З цієї причини удари в уразливі больові точки були збережені тільки в ката, але практика одних лише ката, на думку Саваяма, не дозволяла оволодіти ударною технікою на високому рівні. Усвідомлення цього змусило його звернутися до дослідження старих шкіл будзюцу (військових мистецтв), що славилися витонченими прийомами ураження вразливих точок людського тіла – атемі, і він чимало часу витратив на пошуки старовинних настанов, в яких ця техніка була описана, а також на знайомство з майстрами, які проживали на той період в Осаці.
У 20-х роках XX століття в Японію почали проникати кілька ударних систем: європейський бокс, окінавське карате-до, тайський бокс. Осака стала центром бойових мистецтв – в цей час там практикували різні майстри: Кенва Мабуні (сіто-рю карате), Гітін Фунакоші (сьотокан карате), Міягі Тьодзюн (годзьо-рю карате), кожен з яких став засновником власних, зараз добре відомих стилів. Завдяки такому збігу обставин Масару отримав можливість відвідувати заняття і виступи майстрів різних стилів єдиноборств. Він зміг порівнювати переваги і недоліки борцівських і ударних стилів. На підставі побаченого, він дійшов висновку, що справжнє бойове мистецтво, подібно до старовинного будзюцу, повинно включати в свій арсенал ударну техніку бою, кидки, больові контролі і можливість протидіяти зброї. Після таких висновків, вирішив сам створити таку синтетичну бойову систему прикладного характеру. Дізнавшись, що в місті практикує майстер окінавського карате-до Кенва Мабуні (творець стилю Сіто рю карате-до), він стає його учнем.
А вже через кілька місяців, у червні 1930 року, в рідному Кансайському університеті відкрилося «Товариство вивчення Тоде» (Тоде кенкю-кай).
Довідка: Тоте (тоде, то-те) — загальна назва бойових мистецтв, що практикувалися на Окінаві і мали китайське походження.
«Товариство вивчення Тоде» стало головним центром вивчення карате-до в Університеті Кансай і взагалі в регіоні. На запрошення Саваями і за допомогою Кенва Мабуні на початку 1930-х в Кансайському університеті проводять семінари з Годзю-рю засновник стилю Міягі Тьодзюні і китайський майстер У Сяньгуй (стиль Байхе-цюань 白鹤拳- Білий журавель). Стиль «Білий журавель» мав чималий вплив на формування шкіл Годзю-рю і Сіто-рю. Такі демонстрації та викладання сприяли зростанню інтересу до окінавського бойового мистецтва у жителів Осаки та прилеглих до міста районів.
Мабуні тренував Масару за традиційною окінавською методикою: заняття були індивідуальними, головна увага приділялася вивченню ката. Однак молодого енергійного японця, до того ж майстра дзюдо, такий підхід, мабуть, не цілком влаштовував. І він за допомогою членів «Товариства вивчення Тоде» зайнявся розробкою методики вивчення техніки ударів і правил вільних поєдинків з використанням ударів у повний контакт. Саваяма поставив перед собою три завдання:
- Оскільки техніка атемі має колосальну руйнівну силу, необхідно знайти можливість перешкодити її використанню в злісних цілях;
- Використання техніки атемі на заняттях надзвичайно небезпечне, що перешкоджає її освоєнню, отже, потрібно знайти спосіб убезпечити бійців, щоб можна було практикувати удари на повну силу, не завдаючи каліцтв;
- Необхідно виявити найбільш ефективну і результативну техніку атемі.
Довідка: Атеми (яп.) — ударна техніка рукопашного бою.
Саваяма намагався вирішити ці завдання різними способами. Доводилося йти методом проб і помилок.
На першому етапі своєї роботи Масару розробляє і застосовує три види навчального спарингу: якусоку-куміте, дзію-куміте і сінкен-куміте (пізніше всі вони злилися в один основний вид дзію-куміте).
Під час якусоку-куміте (умовного спарингу) учні наносили удари і захищалися відповідно до вказівок наставника, що робило цю вправу відносно безпечною.
. Посередені – Саваяма Масару. Фото приблизно 1935-1936 рікДзію-куміте (вільний спаринг) Саваяма охарактеризував наступним чином: «У цьому виді спарингу атакуючий довільно використовує прийоми атаки, а захищається так само довільно використовує прийоми захисту і контратаки. Однак атакуючий завдає удари руками і ногами без негайного відсмикування (хікі) кінцівок після удару, і відсмикує руку або ногу після того, як захищається застосує прийом захисту. Головним призначенням цього виду спарингу є тренування вміння вільно захищатися від будь-якої атаки супротивника і контратакувати, тобто тренування так званого методу «го-но-сен» – вміння контратакувати після відбиття атаки супротивника». Потрібно додати тільки, що прийоми використовувалися довільно, але ролі були обумовлені.
Нарешті, сінкен куміте (бойовий спаринг) – являв собою вільний бій без фіксації кінцевих положень ударів, з швидким відсмикуванням кінцівок, схожих на спаринги сучасних систем карате WKF, тобто за правилами сун-доме. Така система занять складалася до осені 1930 року і стала стандартом для «Товариство вивчення Тоде» Університету Кансай.
Дай Ніппон Кемпо — Товариство Кемпо Великої Японіїї
Активне впровадження та застосування в спарингах техніки з систем дзю-до та дзю-дзюцу поставили перед членами Товариства питання: чи займаються вони карате? Або їхніми зусиллями народився новий вид будо, що має право на самостійне існування?
Восени 1932 року, в рік закінчення університету, Саваяма Масару, після семи років навчання на юридичному факультеті, зібрав на нараду лідерів «Товариства вивчення Тоде»: Яно Фуміо, Ягі Сюїті, Ямада Рен’їті, Накано Міцуру, Курояма Такамаро, Такеїті Кацуакі та Тядані Кінтосі. Підсумком їхнього засідання стала декларація про народження нового виду будо, яке охрестили «Дай Ніппон кемпо» – «Кемпо Великої Японії», і перейменуванні «Товариства вивчення Тоде» в «Товариство Кемпо Великої Японії» (Дай Ніппон Кемпо Кай). Президентом був обраний Саваяма Масару. Не можна не згадати той факт, що всі лідери даного товариства були майстрами єдиноборств різних стилів і напрямків. Зокрема Курояма Такамаро був наставником дзюдо головного поліцейського управління столичної префектури Осака. Він був найближчим другом Масару, вони разом сформулювали гасло: «Загартувати тіло і дух за допомогою практики дзюдо і кемпо, щоб служити державі і суспільству».
Цей демарш – створення нового, конкуруючого стилю рукопашного бою – трохи ускладнив відносини Саваями з Кенва Мабуні. Однак ділові відносини між творцем нового напрямку в єдиноборствах і його вчителем вдалося зберегти. Окінавець уважно спостерігав за кропіткою методологічною роботою свого колишнього учня. А вона була спрямована на розробку нових форм навчального та тренувального спарингу, які зробили процес навчання ударної техніки ще більш ефективним.
Саваяма відмовився від основної практики в ката, а наголос системи зробив на проведенні вільних боїв. Однак досвід показав, що проведення спарингів з позначенням ударів, по-перше, не несе реального ефекту, по-друге, і не гарантує безпеки бійцям, які в запалі запеклої сутички можуть випадково нанести удар в контакт. Тому вже незабаром після створення «Товариства Кемпо Великої Японії» його лідери почали експериментувати з різними видами захисного спорядження і в кінці кінців прийшли до використання спеціального спорядження – Богу: лицьового шолома маски (Мен), нагрудника (До), захисту паху (Матаате) – в поєднанні з боксерськими рукавичками (Куробу). Така уніформа дозволяла наносити удари в повну силу, проводити кидки, больові контролі в стійці і боротися в партері. І найголовніше, можна було наносити удари в повний контакт, не завдаючи каліцтва опоненту. Це і стало візитною карткою Ніппон кемпо. Відсутність вагових категорій, можливість нанесення ударів в пах, тренування спеціальної витривалості і духу – ось основні переваги нової системи будо, створеної Саваяма. Систематична практика куміте є способом розвитку бойового духу і вмінням контролювати його. Що дозволяє даному виду єдиноборств бути важливим і ефективним засобом виховання мужності.
Впровадження практики спарингів у захисному екіпіруванні Богу дозволило бійцям у сутичці застосовувати найширший спектр прийомів і проводити повномасштабні змагання. Учні Саваяма не тільки обмінювалися потужними ударами, але і проводили кидки і больові прийоми зі стійки, падаючи на підлогу, продовжували сутичку в партері, вміло поєднуючи прийоми карате, боксу, дзюдо і дзю-дзюцу. Цю форму спарингу Саваяма ввів в «Товариство Кемпо Великої Японії» в 1934 році. І вже в тому ж 1934 році, в головному додзьо «Асоціації Кока-Кай», члени якої практикували Ніппон кемпо, пройшов перший офіційний турнір з боїв в захисному екіпіруванні богу.
Цікаво: Створення захисного спорядження було копіткою роботою. За основу було взято спорядження для кендо. Разом зі своїми учнями та однодумцями: Ренічі Ямада, Таку Дзіросічі, важко працюючи своїми руками, методом проб і помилок створювалися перші обладунки. Часто після створення перших масок шоломів «Men», дріт гнувся під ударами і травмував обличчя випробовуваних. Однак, творці впоралися із завданням. Поява першого надійного і легкого захисного спорядження привела в захват перших інструкторів і учнів Ніппон кемпо. З таким екіпіруванням можна було починати проводити змагання і тренування в повний контакт, без обмежень в силі удару. З завершенням розробки богу і виготовленням достатньої кількості комплектів, був розроблений практичний метод навчання і напрацювання технік і ката «Богу-куміте»
Видовищні бої, сповнені потужних ударів, красивих жорстких кидків, непереборних больових контролів, надихнули молодь. Особливо студентів університетів. Так почався шлях до поширення Ніппон кемпо. У 1936 році відкрився клуб Ніппон кемпо в університеті Кансай гакуін. З цього часу між командами університету Кансай і Кансай гакуін стали проводити щорічні чемпіонати, які привертали велику кількість глядачів. А вже в 1936 році відбувся Перший публічний турнір з Дай Ніппон Кемпо. До 1939 року методом проб і помилок були сформовані і випущені перші правила проведення змагань з Ніппон кемпо «Nippon kempo kyoden» (яп.日本拳法教伝). Був випущений підручник «Dai Nippon kempo kyosho» (яп.大日本拳法教書). У сукупності з тим, що послідовники нового виду рукопашного бою набралися вже сотнями, це дозволило в 1939 році провести Перший чемпіонат Японії з Ніппон Кемпо.
Друга світова та після в житті Саваяма Масару
Японія занурилася в Другу світову війну. У 1940 році Саваяма був покликаний в званні офіцера в Імператорську армію і був відправлений до Китаю. В ході Другої світової війни багато вчителів та учнів загинули.
21 травня 1946 року Саваяму Масара був демобілізований з японської армії в званні капітана. Тоді ж, в травні 1946 року демобілізовуються з армії учні, що залишилися, і вони знову збираються разом для продовження загальної справи щодо розвитку японського рукопашного бою. Ця група однодумців відновила зайняття в одному з поліцейських відділків міста Осака.
У 1947 році Савайяма Масару створив сім’ю, одружившись на місіс Чійоко (千代子) у віці 40 років. А в 1947 році відбулося відкриття асоціації «Ніпон-Кемпо-кай»(Ніхон-Кемпо-Кай) (без слова «дай» – «великий»).
Зрілі роки — друге народження Ніппон Кемпо
У 1953 році він і 70 студентів успішно представили бойову систему Ніппон Кемпо в Токіо. Це призводить до негайної організації ряду філій і секцій Ніппон Кемпо в кількох університетах Токіо: Васеда, Мейдзі та Кейо.
В Японії існує традиція, що коли людина стає відомою і шанованою, вона змінює своє прізвище. Тож Савайяма Масару, отримавши популярність, змінив своє прізвище на Савайяма Мунеомі. У 1954 році Саваяма Масару був прийнятий на роботу в Університет Кансай, Осака, і Ніппон Кемпо було прийнято як офіційну дисципліну навчання в університеті. Це дає поштовх для розвитку Nippon Kempo. Буквально відразу, починаючи з того ж року, на базі Університету Кансай проходить постійна підготовка інструкторів з Ніппон Кемпо.
У 1958 році Асоціація Nippon Kempo Kyokai почала активну роботу в підрозділах Сил Самооборони Японії(так називалася Армія Японії), а також в кадетських і поліцейських школах.
У 1964 році Савайяма, випустивши книгу «Дух і філософія Ніппон Кемпо», фактично остаточно окреслив і закріпив основні принципи і методи нового бойового мистецтва. Ця книга стала «Біблією» для практикуючих Ніппон Кемпо.
У 1967 році Саваяма став професором жіночого коледжу Кун-ей в Осаці (яп.大阪薫英女子短期大学).
.
У 1971 році Саваяма Мунеомі складає духовні постулати та інструкції для тих, хто практикує Ніппон Кемпо. Цей документ називається «Warera no Shinjo». У серпні 1976 року в Осаці відбувся перший чемпіонат за участю представників західних країн і, по суті, перший Міжнародний Турнір.
Після тривалої хвороби засновник системи Nippon Kempo пішов з життя 27 вересня 1977 року. Він помер від раку шлунка у віці 70 років. Не дожив до 71 року менше 3 місяців, і був похований на кладовищі Хонджі в місті Мураока, префектура Кого. Після себе залишив доньку та двох онуків.
Крокуючи своїм шляхом Будо, вчитель Саваяма зробив революцію в японській системі бойових мистецтв, по суті створивши першу систему змішаних єдиноборств (Mixed Martial Arts) і надавши цій системі як філософську основу, так і духовний аспект, але в той же час зберігши акцент на суто прикладній спрямованості бойового мистецтва.
Сьогодні завдяки діяльності Саваями Мунеомі народилася і розвивається самобутня і оригінальна система бойових мистецтв – ні на що не схожа, чітко структурована, яка зовсім не є простою компіляцією наборів різноманітних прийомів. До того ж, Ніппон Кемпо не є простим видом побутового мистецтва, як, наприклад, ікебана, чайна церемонія тощо, і ніколи ним не стане. Це справжнє бойове мистецтво, навички якого можуть дуже допомогти в реальному житті.
Японский рукопашний бій Ніппон Кемпо був, є і буде втіленням розвитку фізичної та технічної форми, розумової концентрації сили і духу борця — кіхаку.
При копировании материала просим ссылаться на источник https://nipponkempo.com.ua/uk/article/zhizn-i-put-soke-savayama-muneomi/. Правила публикации здесь. В противном случае, мы обязательно выявим плагиат и будем обращаться в DMCA Google.
