Ця стаття англійською

Рукопашний бій. Історія рукопашного бою в Росії та Україні. Частина 2.

Система підготовки рукопашного бою та спеціальним тактичним навичкам ведення бою в царській Росії проіснувала з 1910 по 1917 рік. Всі напрацювання та методики, зроблені в цей час, стали використовуватися в органах держбезпеки новоствореної держави, спочатку РФСР, а потім і СРСР: ВЧК, ГПУ-ОГПУ, НКВС-НКДБ, МДБ.

У цей час рукопашний бій розвивався в основному в прикладному напрямку, насамперед у середовищі працівників правоохоронних органів та військовослужбовців спеціальних підрозділів.

Початок XX століття – час неспокійний, нестабільний і військовий, та, характеризувався підвищенням інтересу всіх прошарків суспільства до військової справи, зокрема і до будь-яких способів та прийомів боротьби без зброї з суперником. Ще раніше, в дореволюційний час, у великих містах з’являються викладачі різних напрямів самооборони та самозахисту, які використовують різноманітні техніки з європейських та східних систем боротьби. Багато хто з них більш циркачі, ніж справжні тренери. Під час революції інтерес до рукопашного бою зростає ще більше.

Вибуховий підйом рукопашного бою за радянських часів забезпечив введення системи Загального Військового Навчання (ВсеВобуч), через яку лише в роки громадянської війни пройшло понад 5 мільйонів людей як призовного, так і допризовного віку. Поряд з фехтуванням на шаблях і карабінах (так називався штиковий бій) було введено курс елементарних прийомів з англійського боксу та французької боротьби. З рядових викладачів ВсеВобуча, а також вищого викладацького складу, який брав участь у розробці методик викладання, виросло безліч відомих тренерів та ідеологів рукопашного бою.
Ось, тільки деякі з перших систематизаторів сучасного рукопашного бою: В.А. Спиридонов (1988 – 1943), В.С. Ощепков (1892 – 1937), Н.М. Ознобішин (1892 – 1942), В.П. Волков, Р.А. Школьніков, А.А. Харлампієв, К.В Градополов. Всі ці люди зробили серйозний внесок у становлення рукопашного бою, як збирачі та зберігачі різних технік, а також як практичні викладачі. Вперше у слов’янській історії ці люди намагалися класифікувати прийоми самозахисту та систематизувати їх. Багато введених цими викладачами термінів використовуються і зараз у сучасних єдиноборствах, насамперед – у самбо.

У післяреволюційний період у Радянському Союзі в систематизації рукопашного бою беруть участь і викладачі з різних інститутів фізичної культури. Насамперед – це Н.М. Галковський та К.Т. Булочко. У Ленінграді (нині – Санкт-Петербург) створюється кафедра «Фехтування та боротьби» ДЦОЛІФК, яка покликана на науковій основі систематизувати принципи викладання населенню дисциплін рукопашного бою (на той час – боротьба) та володіння холодною зброєю – фехтуванням.

Під авторством К.Т. Булочко у 1940 році вийшов перший підручник для студентів ІФК «Фехтування та рукопашний бій». Ця книга найбільш повно висвітлювала всі сторони фехтування та рукопашного бою. На десятиліття вона стала настільною книгою для студентів та викладачів з рукопашного бою.

До 1941 року фехтування та рукопашний бій досягають своєї найвищої точки розвитку, коли в СРСР у 30 основних спортивних товариствах секції з фехтування та рукопашного бою стають такими ж популярними, як секції з гімнастики та легкої атлетики.

У військовій сфері рукопашний бій періоду 1917-1941 року нерозривно пов’язаний з майстерністю володіння холодною зброєю ближнього бою – фехтуванням. Маневрена громадянська війна, що прийшла на зміну позиційної Першої Світової, яка характеризується масовим застосуванням кавалерії, призвела до того, що в ближньому бою багнет був зміщений з першого місця, і на зміну йому вийшли шабля та палаш. Рукопашний бій на той час – це насамперед бій із використанням штатної холодної зброї: шаблі, палаша та багнета. Прийоми самооборони без зброї розглядалися або в останню чергу як малоперспективні, або в комплексі з цією холодною зброєю.

Унікальні кадри занять рукопашним боєм та самообороною у перші роки Радянської влади.

Проте так думали не всі. Історія становлення рукопашного бою нерозривно пов’язана з іменами Миколи Михайловича Галковського та Романа Школьнікова, уродженців України. Вони обидва були найближчими помічниками та учнями В.С. Ощепкова. Микола Галковський у 1937 р. представив до Інспекції фізпідготовки та спорту РККА (Робітничо-селянська Червона армія) розроблений ним матеріал, у якому було викладено методику навчання прийомам рукопашного бою неозброєної людини з озброєною та техніку виконання цих прийомів. Кожен прийом мав максимально повний опис та був добре проілюстрований фотознімками. Зі значними скороченнями та в дуже стислому вигляді у 1938 році цей матеріал був виданий окремим розділом у НПРБ-38 («Настанови з підготовки до рукопашного бою РККА»). Ця настанова потрапила в діючі частини Червоної Армії.

Роман Школьніков був першопрохідником у популяризації боротьби САМБО в Україні. Він був не тільки учнем Ощепкова, а й винайшов і впровадив у побут спортсменів спортивне екіпірування: самбівку – спеціальну куртку – «спортивний халат спеціального крою», а також легкі черевики – борцівки із запобіжними накладками на кісточці та на основі великого пальця. Цей комплект спортивного одягу зараз є візитною карткою боротьби самбо.

У 1940 році В. П. Волков, який пройшов навчання, як у Спіридонова – одного з найвідоміших практиків рукопашного бою в системі МВС, так і в Ощепкова, вперше поєднав елементи обох систем у рамках єдиного курсу навчання, викладеного ним у підручнику для шкіл НКВС “Курс самозахисту без зброї Самбо”.

До початку 40-х років рукопашний бій, як складовий елемент, вже входив у комплекс підготовки різних систем, починаючи від ГТО для населення (“Готовий до праці та оборони”) і закінчуючи спеціальними дисциплінами для бійців РККА, НКВС та міліції: подолання смуги перешкоди, фехтування (бій на багнетах та на шаблях), боротьби та ударної техніки.

Найбільший поштовх у розвитку і масове застосування рукопашний бій отримав під час Другої Світової війни. Про це ми розповімо у наступній частині…

Читайте ще з циклу “Історія рукопашного бою”:

– Частина 1.  Рукопашний бій у царській Росії.

– Частина 3. Рукопашний бій у Велику Вітчизняну 

– Частина 4. Рукопашний бій у СРСР: самбо та карате.

— Частина 5.  Рукопашний бій в Україні.

— Частина 6.  Рукопашний бій у Києві

При копировании материала просим ссылаться на источник https://nipponkempo.com.ua/uk/article/rukopashnyj-bij-u-pershi-roky-radyanskoyi-vlady/. Правила публикации здесь. В противном случае, мы обязательно выявим плагиат и будем обращаться в DMCA Google.