Рукопашний бій. Історія рукопашного бою в Росії та Україні. Частина 1.
Рукопашний бій має захоплюючу історію розвитку. Крізь постійні війни та конфлікти, від початку зародження життя і до сучасної епохи, рукопашний бій супроводжував усі народи, що проживають на Землі, даючи можливість вижити найкращим, фізично підготовленим та розумним представникам людського роду.
У різні історичні епохи вироблялися свої самобутні прийоми самооборони без зброї проти збройного чи фізично міцнішого супротивника. Кожен народ, кожна цивілізація мала щось своє унікальне, випробуване в реальному бою. Те, що не було результативним, прибиралося історією в кошик для сміття. Залишалися лише дієві прийоми та методи.
Залежно від фізичного, культурного та технічного розвитку відповідної епохи, деякі системи рукопашного бою до теперішнього часу атрофувалися і зникли, інші, навпаки, під пресом історичного локомотива викристалізувалися в стрункі вчення і пережили століття.
Ми не заглиблюватимемося в ранній період становлення систем рукопашного бою від Індії та Китаю до Європи та Америки у 18 – 19 століттях, розглянемо лише розвиток рукопашного бою на території Росії та України починаючи з початку XX століття.
Рукопашний бій у царській Росії
На відміну від безлічі народів світу до кінця XIX століття в царській Росії не було якогось одного, культивованого стилю боротьби чи рукопашного бою. Мультикультурність Росії, яка об’єднувала безліч народів з різним віросповіданням, розмовляючих різними мовами, часто дуже антагоністично налаштованих один до одного, не дозволяла з одного боку розвиватися якомусь одному напрямку єдиноборств. З іншого – у кріпацтві, практично в рабовласницькому суспільстві, яким була Росія до 1861 року будь-які спроби протесту, і, відповідно, самозахисту жорстоко придушувалися, тому, навіть якщо й існували якісь прийоми рукопашного бою в середні або пізніші століття, то їх носії були знищені ще доти, коли стала б можливим систематизація цих прийомів. Тому лише наприкінці XIX, на початку XX століття, коли в Російській Імперії, складовою якої була Україна, познайомилися з деякими видами єдиноборств, такими як французька боротьба та англійський бокс, починається справжня історія рукопашного бою.
У жодному разі не можна сказати, що слов’яни (росіяни, українці, білоруси) були настільки миролюбні, що не билися взагалі. Звісно, билися. І навіть любили битися. Мордобій був у честі. Але, з висоти сучасних знань точно можна сказати, що культури рукопашного бою в 18-19 столітті в Росії не було.
Цілеспрямовано розвитком та систематизацією рукопашного бою в царській Росії займалася ціла низка відомих особистостей, серед яких відомі Іван Васильович Лебедєв (професор атлетики та гімнастики), та Харлампієв Аркадій Георгійович (професор боксу).
Відомий “Дядя Ваня” – професор атлетики Іван Лебедєв
Складати з окремих прийомів систему захисту під час нападів злочинців, а також навчати своїх співробітників певним методам затримання та конвоювання в царській Росії розпочала жандармерія у процесі підготовки поліцейських чинів. Іван Васильович Лебедєв, являючись на той час професором атлетики, отримав від Поліцейського Управління Санкт-Петербурга замовлення на розробку методики підготовки та навчання прийомам рукопашного бою співробітників поліції. Прийоми розроблялися так, щоб злочинці не змогли зробити контрприйоми. Удари були запозичені з англійського боксу, а кидки, удари ніг – з французької боротьби, болючі контролі – з японської боротьби джіу-джітсу. До 1914 року Лебедєв підготував тридцять перших інструкторів з поліцейських чинів, а в березні 1915 року, за підтримки головного поліцмейстера Санкт-Петербурга, під грифом “тільки для службового користування” вийшла перша книга І.В.Лебедєва «Самооборона та арешт», яка поєднала в собі всі попередні розробки.
Харлампієв Аркадій Георгійович – «батько російського боксу», саме він розвивав бокс у царській Росії і виховав велику плеяду найвідоміших тренерів, які заклали фундамент радянського боксу. Це і Костянтин Градополов та Михайло Романенко, і, звичайно ж, його відомий син, засновник системи самбо – Харлампієв Анатолій Аркадійович. Неоціненний внесок у розвиток та популяризацію боротьби вніс неперевершений богатир з України Піддубний Іван Максимович. Величезна кількість шанувальників та прихильників богатирської сили Піддубного, надихаючись його перемогами на турнірах, йшли в атлетичні та гімнастичні зали, намагаючись навчитися та пізнати секрети боротьби.
Легендарний Іван Піддубний
Тому, можна зробити висновок: робота з формування системи рукопашного бою, як системи протидії злочинцям, почала розвиватися ще в царськії Росії. Саме тоді проводилися перші спроби селекції найбільш практичних та ефективних прийомів захисту та нападу з різних, відомих на той час, видів боротьби та спорту.
Крім поліцейських та жандармерії рукопашним боєм та боротьбою цікавиться військова каста – офіцерство. Офіцери, які вибрали війну способом життя, як ніхто інший розуміють важливість швидкої перемоги над супротивником будь-якими засобами, зокрема й у рукопашній сутичці на полі бою. Елементи рукопашного бою та самозахисту вивчаються на курсах молодого бійця для нижчих чинів у рамках штикового бою та уроків фехтування в піхотних та артилерійських училищах для юнкерів та офіцерів.
При копировании материала просим ссылаться на источник https://nipponkempo.com.ua/uk/article/rukopashnyj-bij-u-czarskij-rosiyi/. Правила публикации здесь. В противном случае, мы обязательно выявим плагиат и будем обращаться в DMCA Google.
Все життя Саваяма Мунеомі, засновника сучасного японського рукопашного бою, пов’язане з Ніппон Кемпо. Прослідкувавши життєвий шлях Саваями, ви зможете краще зрозуміти, що таке Ніппон Кемпо і чим воно відрізняється від інших видів єдиноборств.
Історія дзюдо. Джіу-джитсу – попередник дзюдо. Становлення та розвиток дзюдо. Секрети популярності дзюдо. Техніка дзюдо у рукопашному бою Ніппон Кемпо.
Атестація Ніппон Кемпо – що це? Звідки пішла система сертифікації Ніппон Кемпо. Учень та вчитель Ніппон Кемпо. Як оцінюється учень Ніппон Кемпо під час іспиту. Система градації ступенів учнів Ніппон Кемпо та поясів.
Кемпо. Що означає це слово? Чому одні стилі бойових мистецтв використовують це слово у назві, а інші – ні. Звідки воно взялося, з Японії чи з Китаю? Кемпо і карате – це різні речі чи це одне й те саме? Які стилі має сучасне кемпо?
. Мультикультурність Росії, яка об’єднувала безліч народів з різним віросповіданням, розмовляючих різними мовами, часто дуже антагоністично налаштованих один до одного, не дозволяла з одного боку розвиватися якомусь одному напрямку єдиноборств. З іншого – у кріпацтві, практично в рабовласницькому суспільстві, яким була Росія до 1861 року будь-які спроби протесту, і, відповідно, самозахисту жорстоко придушувалися, тому, навіть якщо й існували якісь прийоми рукопашного бою в середні або пізніші століття, то їх носії були знищені ще доти, коли стала б можливим систематизація цих прийомів. Тому лише наприкінці XIX, на початку XX століття, коли в Російській Імперії, складовою якої була Україна, познайомилися з деякими видами єдиноборств, такими як французька боротьба та англійський бокс, починається справжня історія рукопашного бою.
