Рукопашний бій у царській Росії

Ця стаття англійською мовою

Рукопашний бій. Історія рукопашного бою в Росії та Україні. Частина 1.

Рукопашний бій має захоплюючу історію розвитку. Крізь постійні війни та конфлікти, від початку зародження життя і до сучасної епохи, рукопашний бій супроводжував усі народи, що проживають на Землі, даючи можливість вижити найкращим, фізично підготовленим та розумним представникам людського роду.

У різні історичні епохи вироблялися свої самобутні прийоми самооборони без зброї проти збройного чи фізично міцнішого супротивника. Кожен народ, кожна цивілізація мала щось своє унікальне, випробуване в реальному бою. Те, що не було результативним, прибиралося історією в кошик для сміття. Залишалися лише дієві прийоми та методи.

Залежно від фізичного, культурного та технічного розвитку відповідної епохи, деякі системи рукопашного бою до теперішнього часу атрофувалися і зникли, інші, навпаки, під пресом історичного локомотива викристалізувалися в стрункі вчення і пережили століття.

Ми не заглиблюватимемося в ранній період становлення систем рукопашного бою від Індії та Китаю до Європи та Америки у 18 – 19 століттях, розглянемо лише розвиток рукопашного бою на території Росії та України починаючи з початку XX століття.

Рукопашний бій у царській Росії

На відміну від безлічі народів світу до кінця XIX століття в царській Росії не було якогось одного, культивованого стилю боротьби чи рукопашного бою. Мультикультурність Росії, яка об’єднувала безліч народів з різним віросповіданням, розмовляючих різними мовами, часто дуже антагоністично налаштованих один до одного, не дозволяла з одного боку розвиватися якомусь одному напрямку єдиноборств. З іншого – у кріпацтві, практично в рабовласницькому суспільстві, яким була Росія до 1861 року будь-які спроби протесту, і, відповідно, самозахисту жорстоко придушувалися, тому, навіть якщо й існували якісь прийоми рукопашного бою в середні або пізніші століття, то їх носії були знищені ще доти, коли стала б можливим систематизація цих прийомів. Тому лише наприкінці XIX, на початку XX століття, коли в Російській Імперії, складовою якої була Україна, познайомилися з деякими видами єдиноборств, такими як французька боротьба та англійський бокс, починається справжня історія рукопашного бою.

У жодному разі не можна сказати, що слов’яни (росіяни, українці, білоруси) були настільки миролюбні, що не билися взагалі. Звісно, ​​билися. І навіть любили битися. Мордобій був у честі. Але, з висоти сучасних знань точно можна сказати, що культури рукопашного бою в 18-19 столітті в Росії не було.

Цілеспрямовано розвитком та систематизацією рукопашного бою в царській Росії займалася ціла низка відомих особистостей, серед яких відомі Іван Васильович Лебедєв (професор атлетики та гімнастики), та Харлампієв Аркадій Георгійович (професор боксу).

Складати з окремих прийомів систему захисту під час нападів злочинців, а також навчати своїх співробітників певним методам затримання та конвоювання в царській Росії розпочала жандармерія у процесі підготовки поліцейських чинів. Іван Васильович Лебедєв, являючись на той час професором атлетики, отримав від Поліцейського Управління Санкт-Петербурга замовлення на розробку методики підготовки та навчання прийомам рукопашного бою співробітників поліції. Прийоми розроблялися так, щоб злочинці не змогли зробити контрприйоми. Удари були запозичені з англійського боксу, а кидки, удари ніг – з французької боротьби, болючі контролі – з японської боротьби джіу-джітсу. До 1914 року Лебедєв підготував тридцять перших інструкторів з поліцейських чинів, а в березні 1915 року, за підтримки головного поліцмейстера Санкт-Петербурга, під грифом “тільки для службового користування” вийшла перша книга І.В.Лебедєва «Самооборона та арешт», яка поєднала в собі всі попередні розробки.

Харлампієв Аркадій Георгійович – «батько російського боксу», саме він розвивав бокс у царській Росії і виховав велику плеяду найвідоміших тренерів, які заклали фундамент радянського боксу. Це і Костянтин Градополов та Михайло Романенко, і, звичайно ж, його відомий син, засновник системи самбо – Харлампієв Анатолій Аркадійович.
Неоціненний внесок у розвиток та популяризацію боротьби вніс неперевершений богатир з України Піддубний Іван Максимович. Величезна кількість шанувальників та прихильників богатирської сили Піддубного, надихаючись його перемогами на турнірах, йшли в атлетичні та гімнастичні зали, намагаючись навчитися та пізнати секрети боротьби.

Тому, можна зробити висновок: робота з формування системи рукопашного бою, як системи протидії злочинцям, почала розвиватися ще в царськії Росії. Саме тоді проводилися перші спроби селекції найбільш практичних та ефективних прийомів захисту та нападу з різних, відомих на той час, видів боротьби та спорту.

Крім поліцейських та жандармерії рукопашним боєм та боротьбою цікавиться військова каста – офіцерство. Офіцери, які вибрали війну способом життя, як ніхто інший розуміють важливість швидкої перемоги над супротивником будь-якими засобами, зокрема й у рукопашній сутичці на полі бою. Елементи рукопашного бою та самозахисту вивчаються на курсах молодого бійця для нижчих чинів у рамках штикового бою та уроків фехтування в піхотних та артилерійських училищах для юнкерів та офіцерів.

Попереду була революція.

Читайте ще з циклу “Історія рукопашного бою”:

–  Частина 2:  Рукопашний бій у перші роки Радянської влади

– Частина 3: Рукопашний бій у Велику Вітчизняну

– Частина 4. бій у СРСР: самбо та карате.

— Частина 5.  Рукопашний бій в Україні.

— Частина 6.  Рукопашний бій у Києві

При копировании материала просим ссылаться на источник https://nipponkempo.com.ua/uk/article/rukopashnyj-bij-u-czarskij-rosiyi/. Правила публикации здесь. В противном случае, мы обязательно выявим плагиат и будем обращаться в DMCA Google.