Джіу-джітсу – бойове мистецтво самураїв. Сутність джіу-джітсу. Попередники джіу-джітсу. Основні принципи джіу-джітсу. Джіу-джітсу сьогодні. Що спільного у Ніппон Кемпо та джіу-джітсу.

“З тим, хто пізнав марне, можна  говорити і про корисне.”

Чжуан-цзи

Будь-які системи рукопашного бою та самозахисту протягом свого існування мають як періоди підйому, так і періоди занепаду. Є час розквіту єдиноборства, кращий момент тактичної та технічної переваги над іншими системами рукопашного бою. Усі, хто займався такою системою рукопашного бою в її «золотий час», не сумнівалися, що  саме вони мають найкращі, реальні навички самооборони та самозахисту. Так було з карате, боксом та навіть вільною боротьбою. Але минає якийсь час, і такі системи рукопашного бою починають віддавати свої позиції іншим, новим школам. Так було і з класичним джіу-джітсу. Час підйому та час забуття, час занепаду.

Саме такий період зльоту зараз переживають бразильське джіу-джІтсу BJJ (порт. Jiu-Jitsu Brasileiro, англ. Brazilian Jiu-Jitsu), бої без правил ММА (англ. Mixed martial arts), змішані єдиноборства UFC (англ. Ultimate Fighting Championship), а також різні види греплінгу. Всі ці новостворені системи з’явилися приблизно на початку 90-х років XX століття і використовують перевагу боротьби в партері з елементами больових контролів та задушливих прийомів. Багато з цих молодих видів спорту посилаються на те, що в основі їхньої системи лежать техніки та принципи класичного джіу-джітсу.

Розмаїття джіу-джітсу

Деякі системи йдуть у ногу з часом, видозмінюються, пристосовуються до нових умов, розвиваються, розширюються та поширюються на інших територіях. Інші розгалужуються, стають основою формування нових бойових мистецтв. Треті застигають у якихось традиційних канонах суджень та технік і залишаються у вигляді невеликих шкіл, які живуть лише завдяки рідким послідовникам. Як не дивно, джіу-джітсу – це та система рукопашного бою, яку можна віднести до всіх цих трьох груп.

Взагалі багато людей, коли чують термін «джіу-джітсу», думають, що це щось із області японських таємних знань. І, знання технік джіу-джІтсу ставить людину вище за будь-якого бійця інших систем рукопашного бою. Така людина чарівними  пасами в повітрі викручує суглоби суперника і невловимим рухом свого тазу може поламати його гомілкову кістку. Але це не так. Щоб зрозуміти, що ж таке джіу-джітсу потрібно зазирнути вглиб історії військового мистецтва Японії і спробувати зрозуміти місце джіу-джітсу в розвитку всіх японських бойових мистецтв.

Так що ж таке джіу-джітсу? І як ця система рукопашного бою вплинула на становлення багатьох інших систем самооборони та самозахисту, і не лише в Японії? Зокрема, у чому полягає спорідненість Ніппон кемпо і джіу-джітсу, крім країни походження?

Джіу-джітсу, дзю-дзюцу та дзавара. Сутність бойового мистецтва

Назва «джіу-джітсу» нам відома за англійською транскрипцією (jiu-jitsu, jujutsu). Однак японською джіу-джітсу пишеться двома ієрогліфами 柔術 і вимовляється як дзю-дзюцу. Дзю-дзюцу – значно менш поширена назва цього ж бойового мистецтва. Українською правильно писати джіу-джітсу через “і” з крапкою (а не джиу-джитсу), так як це ближче до японської вимові цього слова. До речі, за іншою транскрипцією ці ієрогліфи читаються як дзавара.

Сутність джіу-джітсу лежить у його назві. Перший ієрогліф 柔 означає м’який, податливий, поступливий, гнучкий. Другий ієрогліф 술 – техніка, спосіб, мистецтво. Якщо все поєднати, то вийде «мистецтво м’якості», японці ж вкладають у нього дещо інший зміст – «мистецтво податливості».

Джіу-джітсу у літературі
Ми знаємо, що витоки відомого японського єдиноборства карате лежать на Окінаві, острові, дуже близько розташованому до Китаю, і який до XIX століття не належав Японії. Джіу-джітсу – це історично японське бойове мистецтво, яке розвивалося на головних островах Хонсю, Хоккайдо та Кюсю. Не дарма, вигаданий герой Б.Акуніна, дія романів якого відбувається на зламі XIX-XX століття, Ераст Петрович Фандорін досконало пізнав саме джіу-джітсу, а не карате. Дійсно, окинавське карате під час молодості детектива Фандоріна тільки почало проникати в Японію, кількість різних шкіл джіу-джітсу на японських островах на той час нараховувалася сотнями, якщо не тисячами. І перекладач з японської, вчений-японіст Григорій Чхартішвілі, який пише під псевдонімом Борис Акунін, не міг цього не знати, тому наділив свого героя навичками не карате, а джіу-джітсу.

Попередники джіу-джітсу

Сумо

Перші документальні згадки про сумо, як про боротьбу, зафіксовані в «Кодзікі» («Запис стародавніх справ»), японському літописі, датованому 712 роком. Причому в «Кодзікі» у вигляді легенди розповідається про подію, яка сталася за 2500 років до дати написання літопису, коли боги зійшлися в поєдинку сумо за право володіння Японією.

Сумо було засобом з’ясовування відносин між протиборчими сторонами, японською національною боротьбою. У Японії сумо відносять до бойового мистецтва. Легенди свідчать, що поєдинки між борцями сумо заміняли битви між арміями феодалів. Технічний арсенал сумо не такий великий, бої проводяться тільки стоячи, дуже цінується фізична сила і вага борця.

Йорої-куміуті

Починаючи з X століття у феодальній Японії, серед самураїв на основі сумо дуже активно розвивалися бойові мистецтва, базовий технічний арсенал яких складають кидки, поштовхи, звалювання, больові прийоми, задушення. Проте, не ударна техніка, як у китайських кунг-фу(кемпо), ушу і цюань-фа та ін.

Ударна техніка в той час була мало затребувана. Самураї до середини XVI століття це нечисленний, але дуже багатий прошарок суспільства. Обладунки самурая з X до початку XVI століття – повні обладунки о-йорої. Такий обладунок був важкий і, головне, сильно обмежував свободу рухів його власника. Сам самурай, зазвичай, був кінним. У різних закритих кланових школах бойового мистецтва вивчаються і розробляються різні техніки бою не лише зі зброєю, а й без неї, але обов’язково в обладунках. Головна мета – перемога над ворогом після того, як зброя втрачена, самурай скинутий з коня, і йому необхідно боротися за життя. Спочатку звалити суперника на землю, а потім добити у партері. Пробити обладунки ударом голої руки практично неможливо, а ось знерухомити противника, зламати йому шию, задушити ремінцем шолома – так. При цьому в бою використовуються конструктивні особливості важких обладунків: наприклад, укріплений держак для родового прапора на спині кіраси або велике металеве кільце для сагайдака з правого боку використовувалися як зручна рукоятка при кидках. За козирок шолома можна підняти голову супротивника нагору, щоб оголити його горло. Ударна техніка практично не використовується, а там де використовується, то з короткою зброєю: кинджал танто, уламки списа та інші предмети, які можуть опинитися під рукою. Сила і вага бійця також високо цінується, як і в сумо, але перевага вже віддається техніці бою, майстерності.

Це бойове мистецтво отримує назву йорої-куміуті (йорої – обладунки, куміуті – боротьба).

Когусоку-дзюцу

До кінця XV і початку XVI століття у зв’язку з розвитком вогнепальної зброї тактика та стратегія міжусобних війн змінилася. Війни стали мобільнішими, підвищилося значення легкої піхоти асікагу (легконогі), стан самураїв збільшився, основна їх маса була бідною. Для таких численних, але бідних самураїв розроблено новий, максимально полегшений і дешевий обладунок гусоку, і маса його модифікацій, в яких на шкіряну або стьобану кірасу До часто навіть не нашивалися тонкі металеві пластини. Для зовсім бідних або коли під час війни потрібно було поставити у стрій всіх, кого тільки можна, було створено так званий малий обладунок – когусоку, в якому кіраса (панцир) захищала тільки груди, або взагалі була відсутня, проте був набедреник, наголенці та латні нарукавники.

Мистецтво боротьби без зброї в такому обладунку називалося когусоку-дзюцу.

Збільшився технічний арсенал ударної техніки. З’явилося більше незахищених місць на тілі суперника, які можна було вразити ногами чи руками.

Кількість і значущість борцівських прийомів, тим не менш, зросла ще більше. Не маючи на собі важкого панцира, з’явилася можливість вільно поводитися з таким же легким суперником: кидати його через спину, стегно, плече. Причому в кидковій техніці практикувався принцип «Іккен-хісацу» (кидок-смерть) – супротивника намагалися приземляти одразу так, щоб він не піднявся, наприклад, на основу черепа. Разом з тим з’явилися прийоми, що дозволяють захопити противника живцем для полону: больові техніки та техніки зв’язування та конвоювання.

Дослідники історії джіу-джітсу вважають, що історія цієї боротьби починається в 1532 році, коли Хісаморі Такеноуті, володар провінції Мімасака, створив школу Такеноуті-рю (існує, до речі, до наших днів), яка об’єднала всі прийоми когусоку-дзюцу та інших бойових мистецтв, що використовувалися в ближньому бою, але без зброї та в легких обладунках або взагалі без них. Основний наголос даної школи – у перевазі легкого та мобільного, але неозброєного воїна проти важкого та озброєного.

Цікаво. Вважається, що назва єдиноборства дзю-дзюцу вперше пов'язана саме зі школою Такеноуті-рю, оскільки технічний арсенал прийомів був "м'яким". Передбачалося, що неозброєний і неодягнений у обладунки самурай повинен боротися з озброєними та одягненими в обладунки важкими супротивниками, коли силове протистояння неможливе, і перемогти можна лише за допомогою технічного арсеналу, а не грубої сили.

Напрямок боротьби без обладунків, який практикувався в школі Такеноуті-рю і в інших школах, що розрослися, практикуючих дзю-дзюцу, називався куміуті.

Таким чином, протягом XVI століття серед самураїв практикувалося три категорії прийомів ближнього бою: йорой куміуті (боротьба у важких обладунках), когусоку-дзюцу. (боротьба в малих обладунках),  куміуті (боротьба без обладунків).

Вплив Китаю на джіу-джітсу

Потужний вплив на становлення майбутнього джіу-джітсу справило старовинне китайське бойове мистецтво цінь-на, що містить в собі важелі, захвати, заломи, а також натискання на болючі точки на тілі суперника. У 1558 році в Едо (Токіо) майстром Чень Юань-Біном, який приїхав з Китаю, відкривається школа цінь-на при буддистському храмі. А через кілька років вихідці з цієї школи відкривають власні школи Міура-рю, Фукуно-рю, Ісогаї-рю, кожна з яких поєднувала сплав бойових мистецтв цінь-на та місцевих шкіл когусоку-дзюцу та куміуті. Усі три школи дали своїх послідовників, нові, більш численні школи дзю-дзюцу.

Цінь-на, Chin na (кит.擒拿), (Qinna). Qin – утримувати, Na – контролювати. Цей стиль боротьби складається з таких елементів:
- Когу - вивертання суглобів;
- Феньцзінь - болючі захоплення виступаючих частин тіла людини (ніс, вуха), а також захоплення м'язів та сухожилля;
- біци - задушливі техніки;
- Дяньмай – здавлювання кровоносних судин;
- Дяньсюе – натискання та вплив на меридіани та канали, що переносить енергію «ці».

Розквіт джіу-джітсу

Однак справжній розвиток джіу-джітсу отримало майже через 50 років, вже на початку XVII століття в період Едо, коли сьогунат Токугава наклав жорстку заборону на будь-які воєнні дії, заборонив носіння зброї та захисних обладунків усім верствам суспільства, і сильно обмежив у цьому самураїв. Не на службі, у побуті, їм не дозволялося носити обладунки. Зі зброї дозволялося носити тільки мечі.

Саме в цей час починає втрачати популярність  йорою куміуті та когусоку-дзюцу.  Дзю-дзюцу  включається до розділу будзюцу і стає основним бойовим мистецтвом японських самураїв поряд з мистецтвами володіння мечем, списом та стрільбою з луку.

Будзюцу(яп. 武術:じゅつ) - мистецтво воїна. У європейському світі вважається, що це синонім будо(яп.武道: шлях воїна) і означає всі японські бойові мистецтва. Але це помилка. Значення будзюцю більш утилітарне, це дійсно практичні бойові мистецтва і навички, в той час як значення будо поєднує в собі і моральну, етичну і духовну складову для людини, що присвятила себе бойовим мистецтвам.

Різко зростає цікавість до шкіл бойових мистецтв, що дозволяли протистояти супротивникові без будь-якої зброї. У XVII столітті в Японії налічується вже 700 шкіл дзю-дзюцу. Оскільки заняття в додзьо проводяться без обладунків, але вивчаються смертельні прийоми, то з’являються перші прообрази сучасного захисного екіпірування – богу. Вбивства заборонені, але треба було з’ясовувати, яка школа сильніша, бойові техніки якого стилю ефективніші. Саме в цей період почали проводитися окремі несмертельні сутички рандорі між різними школами джіу-джітсу, які згодом переросли в справжні змагання, які стали прообразом сучасних змагань більшості сучасних японських єдиноборств – Сіай. Формуються перші правила проведення змагань.

Рандорі:
Значення терміну рандорі (яп. 乱取り, «вільна робота») в різних бойових мистецтвах зараз відмінні. Це можуть бути спаринги віч-на-віч або бій одного бійця з кількома суперниками. Але в XVII-XIX століттях рандорі означав бій супротивників, які практикують різні стилі бойових мистецтв. Це було дуже видовищно та цікаво.

Такі змагання були вкрай популярні не тільки серед учнів різних шкіл, а й у середовищі японської знаті та військового стану самураїв. Саме змагання між школами служили популяризації джіу-джітсу. Протягом кількох століть у цьому горні суперництва різних шкіл (рю) виплавилося те класичне джіу-джітсу, яке вражало європейців та американців, коли вони познайомилися з ним у XIX столітті.

Навчання в школі джіу-джітсу було доступне лише знаті або людині з військового прошарку самураїв. Селянин міг потрапити до школи лише випадково. Самі собою навички джіу-джітсу були серйозною цінністю. Власник таких знань  міг не турбувати себе важкою селянською працею, а вступити на службу охоронцем до якогось японського феодала і з часом зробити свою кар’єру при його дворі.

До середини XIX століття шкіл йорою куміуті та когусаки-дзюцу практично не залишилося, оскільки поширення вогнепальної зброї звело нанівець усі переваги захисних обладунків , та джіу-джітсу стало практично єдиним бойовим мистецтвом самураїв у ближньому бою без зброї.

Джіу-джітсу сьогодні

Сучасне дзю-дзюцу ділиться на три основні гілки:

• • Класичні японські стилі дзю-дзюцу  Ко-рю (Ko – старовинний, традиційний, рю – стиль, школа). Суворо зберігають традиції та вивчають старовинні техніки. Часто використовують у тренуваннях старовинні обладунки та зброю. Наприклад: огосава-рю,  тюдзе-рю,  єсін-рю, ягю-рю и т.д.

• • Стилі, що сформувалися в пізніший час, в епоху Мейдзі (1862-1912), отримали назву ніхон госіндзюцу або гендай будо(яп. 新武道). З цих шкіл виросли сучасні айкідо, дзюдо, різні стилі кемпо та, частково, карате-до. До цих стилів відносяться: ітацу-рю, дайто-рю, кіто-рю, хакко-рю, сіндо-рю, сінсін-рю, дзінкісін-рю.

• • Стилі, які виникли за межами Японії та отримали назву гайдзін-госіндзюцу. Гайдзін (яп. 外人) – людина не з Японії (зовні). Так японці називають іноземців. Вважають їх грубими, нецивілізованими, які не знають елементарних норм культури. Тому ці стилі також вважаються не пов’язаними із традиціями японських бойових систем. Вони мають свою концепцію, свої методи кваліфікації та іспитів. Іноді це повна відсебятина. Вони часто називають себе дзю-дзюцу, але використовують англійську термінологію, яскравий екзотичний одяг та пояси з різними яскравими кольорами. Майстри таких стилів, надають самі собі страшні рівні (10 Дан і навіть вище) та звання, типу Соке, які «підтверджені» гарними сувої та печатками. Ці стилі не мають під собою ні філософії, ні ідеології, а тим паче чітко простежуваної історії.

    

Які техніки (ваза) поєднують в собі стилі дзюдзюцу?

Прийоми, що виконуються сидячи (і-дорі) та у стійці (татіай). Техніки як зі зброєю, так і проти зброї. Методи зв’язування та конвоювання. Мистецтво вбивства та реанімації (саккацу-дзюцу). Все це присутнє в старих стилях ко-рю та гендай будо, які вивчаються в основному у вигляді ката. У гайдзін-госіндзюцу, таких технік практично немає.

Основні технічні принципи, які використовуються в дзю-дзюцу:

• • Не покладайся на фізичну грубу силу. Принцип: коли тягнуть – штовхай, коли штовхають – тягни. Коли випрямляють кінцівки – проводь важіль, коли згинають кінцівки – викручуй («вузол»).

• • Спочатку пізнай техніку, а потім застосовуй силу!

• • Іди з лінії атаки!

• • Розслаблюючий удар перед проведенням болючих захоплень та кидків!

• • Впливай на больові центри та точки!

• • Роби кидки без зброї – під себе, кидки зі зброєю від себе.

• • Контроль із добиванням супротивника.

З різноманітності технік дзю-дзюцу творці різних систем самозахисту та самооборони черпали та черпають свої знання, та досить успішно використовують їх, коли створюють нові бойові мистецтва. Досить згадати відомого творця дзюдо Кано Дзигоро (яп. 嘉納 治五郎), який провів багато часу, вивчаючи стилі кіто-рю та дзікісін-рю. Творець стилю Сьорєндзі-Кемпо Досін Со (яп. 宗道臣) вивчав хакко-рю дзю-дзюцу і на підставі цього включив до своєї школи розділ технік Juho (больові контролі). Техніки больових контролів кансецу-ваза та задушливих прийомів шіме-ваза у партері з арсеналу шкіл дзю-дзюцу використовуються у різних системах змішаних єдиноборств. Вплив дзю-дзюцу не оминув і рукопашний бій Ніппон Кемпо.

Джіу-джітсу та Ніппон Кемпо

Засновник Ніппон Кемпо Саваяма Масару (яп. 宗家), маючи 5-ий дан дзюдо і доступ до історичних сувоїв дзю-дзюцу в Кансайському Університеті, підтримував тривале спілкування з відомими майстрами дзю-дзюцу в Осаці, що проживали на той час, в період 1928 по 1939 рік. Він вивчав досвід і техніки джіу-джітсу, принципи цієї боротьби. Більшість цих знань були використані ним для формування рукопашного бою Ніппон Кемпо.

Що ж взяло Ніппон кемпо з дзю-дзюцу?

Рейгі сахо

Система рейгі сахо (reigi saho), (етикет, кодекс ввічливості) прийшла в Ніппон Кемпо з дзю-дзюцу. Ритуал і норми поведінки, прийнятих і практикованих в додзьо (див. додзекун) – це душа справжнього бойового мистецтва. І якщо душа втрачена, то втрачено і Шлях. У Ніппон Кемпо прийнято виконувати три види вітання кейрей. Прийнято розрізняти: уклін стоячи (таті рей, ріцу рей), уклін сидячи в положенні сейдза (дза рей, ха рей), і третій вид поклону – уклін навпочіпки сонкьо но рей, що практикується в сумо, кендо, Ніппон кемпо та в деяких старовинних стилях рукопашного бою.

Кидкова техніка та больові контролі

Вся кидкова техніка в усіх японських єдиноборствах, які її використовують (дзюдо, айкідо, Ніппон кемпо), взята з джіу- джітсу. Так як стиль Ніппон Кемпо створювався під реальні бої без правил, для швидкісного навчання в армії та поліції, то техніка кидків у Ніппон-Кемпо максимально спрощена.

У реальній ситуації немає часу для складних варіантів технік, особливо в бою. Збив супротивника і одразу добив. Але, больові супроводи, які потрібні в поліцейській роботі, в Ніппон Кемпо присутні. Усі кидки виконуються під себе з обов’язковим добиванням або виконанням болючого контролю.

Ось кілька ката, які використовуються в навчальному процесі Ніппон кемпо, мають багато спільного з ката джіу-джітсу:

• • Hogeki no kata 포격의 형태
  • Fusei no kata풍세
  • Kuri no kata 空理
  • Koshiki no kata 己知

Техніка знерухомлення

Катаме вадза (яп. 固技) – техніка знерухомлення та утримання  суперника для позиційної переваги, яка застосовується в дзю-дзюцу, використовується в Ніппон кемпо, але з істотною різницею – тільки для нанесення контрольного, добиваючого удару або больового контролю та впливу на больові точки.

Захисне екіпірування

Захисне екіпірування богу, яке використовується на змаганнях і в тренувальному процесі Ніппон Кемпо дуже нагадує обладунки когусоку. Тому технічний неударний арсенал дуже схожий з попередником дзю-дзюцу – когусоку-дзюцу.

Повний контакт без обмежень

Так само, як і в старих (Ко-рю) школах дзю-дзюцу, змагання та поєдинки проводяться без вагових категорій, на повний контакт і з дозволенними ударами в пах.

При цьому в Ніппон Кемпо практично відсутній той травматизм, який супроводжує всі системи боїв без правил. І все завдяки захисному екіпіруванню.

Без сумніву, джіу-джітсу відіграло величезну роль у створенні практично всіх сучасних систем рукопашного бою, особливо японських. Можна перефразувати мільйонера та філантропа Генрі Форда, який говорив: “Колір автомобіля може бути будь-яким, за умови, що він чорний” – єдиноборство, яким Ви займаєтеся, може бути будь-яким, за умови, що воно використовує техніки та філософію джіу- джітсу!

Техніки, філософія та бойовий дух дзю-дзюцу живуть у Ніппон Кемпо!

При копировании материала просим ссылаться на источник https://nipponkempo.com.ua/uk/article/dzhiu-dzhitsu-ta-nippon-kempo/. Правила публикации здесь. В противном случае, мы обязательно выявим плагиат и будем обращаться в DMCA Google.